Дитина взяла чужу річ. Що робити?

 

Трапилося несподівано: дитина принесла додому чужу річ, що взяла без дозволу. Зринає у думках: «Моя дитина вкрала…».Не вартовпадати у розпач та картати себе: «Ми погані батьки!». Поміркуймо разом: як запобігти лиху, що потрібно робити батькам для розв’язання цієї проблеми, а від яких кроків необхідно утриматися.

Чого не слід робити?

Не називайте дитину «злодюжкою», «крадієм» та не кажіть, що не любите крадіїв і таких «поганих дітей, які ганьблять сім’ю».

У жодному випадку не кажіть: «Я тебе не люблю». Дитина розуміє вас буквально, це травмує її.

Не погрожуйте розправою, а тим паче фізичною.

Що робити?

Спочатку слід заспокоїтися.Хоча б тому, що з цією проблемою стикається чимало інших сімей. Це лише один з тих життєвих уроків, що потрібно пройти разом з дитиною, щоб набути досвіду подолання складних ситуацій, піднятися на новий щабель у своєму особистісному і батьківському розвитку.

Зрозуміти, що від вашої реакції на таку подію значною мірою залежить, як розвиватимуться стосунки з дитиною — на основі довіри чи на основі підозри і тотального контролю.

Скористайтеся ситуацією, щоб навчити дитину працювати над власними життєвими помилками.

Дайте зрозуміти дитині, що допоможете їй вийти із ситуації гідно і не дорікатимете їй у майбутньому.

Спробуйте з’ясувати, що саме змусило дитину скоїти негарний вчинок.

 Для цього проаналізуйте, якими взагалі можуть бути внутрішні мотиви, що здатні спонукати дитину взяти чужу річ. Саме від цих «внутрішніх» передумов залежить, яким чином краще спланувати розмову з дитиною, на чому слід зосереджувати увагу, як допомогти дитині озвучувати свої почуття та донести до неї власні.

Варіант перший: «Не знав»

Присвоєння чужого може бути наслідком недостатнього усвідомлення того, що в дитячому садку є іграшки спільні для всіх дітей, якими кожен може бавитися вільно, та іграшки, які діти приносять з дому і які не можна брати без дозволу власника.

Допоможіть дитині з’ясувати поняття «моє», «твоє», «чуже» і «наше». Відповідну розмову можна будувати на прикладах з власного життя. Діти високо цінують відвертість дорослих, тому не слід боятися втратити авторитет через свої зізнання у дитячих капостях, докорах сумління, каятті чи радості від перемоги над власною слабкістю.

Корисно читати літературні твори, переглядати мультиплікаційні та дитячі художні фільми, де відображено схожу моральну колізію. Радимо звернутися до творів Лесі Українки, Олени Пчілки, Наталі Забіли, Всеволода Нестайка, Григорія Бойко, Григорія Усача, Михайла Зощенко, Віктора Драгунського, Агнії Барто, АстрідЛіндґрен.

Варіантдругий«Дуже хочеться»

Інший спонукальний мотив узяти чуже — палке жагуче бажання мати саме таку річ. Потрапивши до поля зору дитини, омріяна іграшка, книжка чи інша річ заволодіває всіма її думками та емоціями. Як утриматися від спокуси, коли те, про що мріялось і що снилось, поруч, достатньо лише простягнути руку і можна торкнутися, узяти. Дитина не може опанувати себе — бере те, що їй не належить.

У таких ситуаціях слід емоційно перебувати разом зі своєю дитиною, адже ділячись своїми почуттями, вона розраховує на відгук, розуміння, підтримку і допомогу. Перебіг розмови з дитиною залежить від особливостей висловлених нею почуттів, розуміння її емоційного стану. З цієї довірливої бесіди можна розпочати дорослішання дитини у сфері саморегуляції, що є важливим свідченням особистого розвитку.

Саморегуляція, як і виховання волі, починається з уміння стримувати перший порив, контролювати свої бажання, узгоджувати «хочу» та «дозволено — не дозволено», «можна — не можна», «доречно — не доречно», «вчасно — не вчасно». Ігри з правилами (лото, доміно тощо) є не замінними помічниками батьків.

Варіант третій: «Робін Гуд»

Негарний учинок може бути реакцією на образливу поведінку власника речі, який хизувався нею, виказуючи свою зверхність, принижував дітей, вимагаючи «плату» за можливість погратися цікавою іграшкою. Дитина сприймає таку ситуацію, як несправедливу, а себе бачить жертвою несправедливості: «Чому в нього є, а в мене нема?! Я що гірша? Ні! Так не чесно!» — ось приблизні думки маленького винуватця інциденту.

У такому випадку необхідно з’ясувати разом з дитиною, що таке «добре», «погано», як слід чинити, а від чого потрібно утримуватися, а також навчити її захищати себе та відстоювати свою гідність, протистояти маніпуляціям і провокаціям(прикро, але досить часто провокаційні моделі поведінки діти навчаються підсвідомо, наслідуючи моделі поведінки батьків).

Варіант четвертий: «Агов, я тут!»

Можливо, на тлі матеріального статку дитина не отримує від батьків достатньої емоційної уваги, тепла і любові. Тоді вона знаходить ще не випробуваний, але, як виявляється, доволі ефективний спосіб привернути до себе їх увагу: порушує узвичаєні правила поведінки, свідомо ігнорує уставлені вимоги. І досягає свого — опиняється у центрі уваги.

 Такий вчинок дитини — сигнал тривоги батькам. Своїми діями дитина виявляє серйозну не стільки особисту, скільки сімейну проблему, що поступово руйнує стосунки в сім’ї, блокує вияви почуттів, віддаляє дитину від батьків. Небезпечно пропускати такі важливі сигнали, заплющувати на них очі. Батькам необхідно працювати над собою та шукати шляхи налагодження відкритих, довірливих стосунків у сім’ї, рівноправним членом якої є дитина.

Варіантп’ятий: особистий приклад

Подумайте, чи не провокуєте ви дитину на крадіжку власною поведінкою: легковажним ставленням до грошей, завищенням значення матеріальних цінностей, нав’язливими розмовами про престижні речі, «шопоголізмом» тощо.

Залучайте дитину до обговорення сімейного бюджету та планування витрат. Вона має знати, що гроші заробляють працею. І водночас вчитися адекватно визначати їх місце у системі цінностей, де пріоритетним залишається нематеріальне — дружба, любов, співчуття, взаємопідтримка.